Академічне письмо – це стиль викладу, який дослідники використовують для визначення інтелектуальних меж своїх дисциплін і конкретних галузей знань. Воно зосереджується на доказових аргументах та логічних міркуваннях, які допомагають зрозуміти предмет. Автори можуть використовувати цей формат, щоб визначити й проаналізувати концепцію та запропонувати теорію або раціональний висновок. Професіонали можуть використовувати наукове письмо по-різному, залежно від сфери своєї діяльності. Наприклад, учені використовують цей тип письма, щоб пояснити свої дослідження та популяризувати висновки, тоді як літературні критики використовують академічне письмо, щоб зробити переконливий аргумент за допомогою досліджень, заснованих на фактах. Характерними рисами академічного письма є офіційний тон, чіткий фокус на досліджуваній проблемі й точний вибір слів. Подібно до спеціальних мов, заведених в інших професіях, таких як юриспруденція або медицина, академічне письмо призначене для передачі узгодженого значення складних ідей або концепцій у межах спільноти наукових експертів і практиків.
Просте визначення академічного письма важко знайти, оскільки є багато його видів і форм, академічного письма, серед яких:
Хоча це не вичерпний перелік усіх можливих форм академічного письма, він охоплює найпоширеніші види.
Ключові характеристики академічного письма
Хоча вимоги можуть відрізнятися залежно від конкретної форми академічного письма, деякі характеристики є загальними для всіх видів:
Мета академічного письма – донести складні ідеї так, щоб вони були найменш вірогідними для оскарження. Тому важливо уникати будь-якої двозначності. Це означає, що академічне письмо має бути:
Рекомендації розроблені з метою формування в авторів компетенцій, що надалі уможливлюють академічну і професійну мобільність в сучасному глобальному світі. Надано корисні поради, які допоможуть чітко, якісно і грамотно формулювати заголовки, мету, методологію, наукову новизну, висновки публікацій, а також вибирати оптимальні ключові слова. Три компоненти – назва, анотація і ключові слова є невід’ємною частиною сучасної наукової публікації, і всі компетентні та авторитетні видання пред’являють до них найсерйозніші вимоги.
Наукову роботу насамперед характеризує строга структура. Цей стандарт формувався століттями і є найкращим способом висвітлення наукових досягнень широкій аудиторії. Більшість наукових галузей послуговується універсальною структурою, наведеною в таблиці. Попри те, що більшість журналів використовує стандартні назви статей, є певні відмінності. Тому доцільно перед початком роботи над рукописом ознайомитися з «Керівництвом для авторів» обраного журналу.
Розділ | Призначення |
---|---|
Назва/тема | Відображає зміст, зацікавлює читача |
Автор | Визнає внесок дослідника (дослідників) |
Анотація | Джерело інформації про наукове дослідження |
Ключові слова | Уможливлює точне знаходження статті в базах даних |
Основний текст | |
Вступ | Висвітлює постановку наукової проблеми, актуальність |
Методи | Пояснює, як були зібрані дані |
Аналіз останніх досліджень і публікацій | Розкриває сучасні погляди на проблему |
Результати | Описує факти, виявлені під час дослідження |
Висновки | Описує значення отриманих результатів |
Посилання | Вказує на використання раніше опублікованих робіт |
Додатковий матеріал | Надає додаткові онлайн-матеріали до статті (необроблені дані, відео- та аудіофайли) |
Перевага такої структури: статтю можна прочитати на декількох рівнях. Дехто просто подивиться на назву, інші прочитають назву й анотацію, а якщо людина хоче дізнатися про дослідження докладніше, то прочитає більшу частину або всю статтю.
Назва роботи має стисло і точно відображати зміст статті, її головну ідею. Назва – це своєрідний рекламний хід, що дає читачеві змогу вирішити, чи читати статтю далі. Вдала назва зацікавить читачів, водночас стаття з неправильно підібраною назвою може так і залишитися без цільової аудиторії. Назва має бути простою, конкретною і привертати увагу. Слід уникати зайвих слів, скорочень і жаргону. Від правильної назви статті залежить точність пошуку роботи в реферативних і індексних покажчиках, які витягають зі статті ключові слова, використовувані в перехресних посиланнях. Отже, назва статті становить собою комбінацію з найменшої кількості слів, яка адекватно описує її зміст (назва статті зазвичай має окреслювати об’єкт і предмет дослідження); містить не менше 3 і не більше 15 слів (без урахування прийменників); не містить скорочень, формул, торгових назв, вузькоспеціальних, жаргонних слів.
Вдало підібрані назви:
Список авторів повинен містити тільки тих, які здійснили інтелектуальний внесок у рукопис, готові публічно відповідати за інформативне наповнення та висновки, представлені в дослідженні, а також схвалили остаточну версію рукопису. Різні наукові дисципліни мають свій порядок, у якому наводяться імена авторів, тобто ім’я автора статті не завжди вказується першим.
Для більшості журналів необхідним є список ключових слів – важливих слів (словосполучень), які характеризують дослідження (крім слів, згаданих у назві). Ключові слова використовуються в наукометричних базах даних, тому їх коректний вибір збільшує ймовірність пошуку вашої статті. За допомогою такої класифікації редактори підбирають рецензентів. Зауважимо, що ключові слова мають відображати основні положення та бути найбільш уживаними в тексті статті.
Анотація має підсумовувати мету проблеми або дослідження, методологію, результати та висновки дослідження. Дотримуватися вимог написання анотації (кількість знаків – 1800; структура: мета, методологія, наукова новизна, висновки, ключові слова (не менше 3 і не більше 10)). Анотація англійською мовою є точним перекладом українськомовного варіанту, тобто вони мають бути ідентичні. В анотації має бути достатньо подробиць, щоб читач міг вирішити, чи варто читати статтю далі. Назва й анотація мають бути незалежними одна від одної, тому що вони індексуються в наукометричних базах даних. В анотації не наводять посилання, схеми й таблиці.
Вступ
Вступ має бути коротким за обсягом і розкривати контекст дослідження окресленого питання, тобто не повинен перетворитися на лекцію з історії. У вступі мають бути чітко визначені питання дослідження, передумови дослідження та причини його проведення. Щоб висвітлити контекст, слід коротко проаналізувати попередні дослідження та сформулювати питання, на які ви хочете відповісти. Поясніть результати інших досліджень, які ви ставите під сумнів або підтримуєте. Стисло і логічно ознайомте читача зі своєю гіпотезою (своїми гіпотезами), питанням (питаннями) дослідження, а також із загальним експериментальним підходом або методом (якщо він у вас є).
Методологія (цей розділ також може називатися «Матеріали і методи» або «Експериментальні методи»)
Цей розділ надає читачеві деталі для відтворення вашого дослідження. Поясніть причини вивчення окресленого питання, виділіть методи, якими ви користувалися, і структуруйте їх якомога логічніше. Якщо в дослідженні використано нові методи – слід детально їх пояснити. Методи, використані в раніше опублікованих роботах, описуються, а також наводиться назва методу та цитата з раніше опублікованої роботи. Використання модифікованих методів передбачає посилання на оригінальну роботу й висвітлення внесених змін. Слід зазначити обладнання і описати матеріали, використані в дослідженні; якщо якість матеріалів варіюється, укажіть їх джерела. Вкажіть частоту спостережень і типи реєстрованих даних. Точно опишіть методи вимірювання та вкажіть переваги й недоліки кожного методу. Перелічіть усі статистичні критерії, використані для обґрунтування отриманих чисельних результатів.
Слід пам’ятати, що вибір дослідних методів головним чином залежить від галузі науки та виду дослідження (емпіричне, експериментально-теоретичне або суто теоретичне):
Вид дослідження | Методи | Функції методів |
---|---|---|
Емпіричне |
– Спостереження – Інтерв’ю – Анкетування – Опитування – Співбесіда – Тестування – Фотографування |
За допомогою цих методів дослідження вивчають конкретні явища, на основі яких формуються гіпотези |
Експериментально-теоретичне |
– Експеримент – Лабораторний дослід – Аналіз – Моделювання – Історичний – Логічний – Синтез – Індукція – Дедукція – Гіпотетичний |
Ці методи дослідження допомагають не лише зібрати факти, але й перевірити їх, систематизувати, виявити невипадкові залежності та визначити причини і наслідки |
Теоретичне |
– Вивчення та узагальнення – Абстрагування – Ідеалізація – Формалізація – Аналіз та синтез – Індукція та дедукція – Аксіоматика |
Ці методи дослідження дають змогу проводити логічне дослідження зібраних фактів, формулювати поняття та судження, робити висновки та теоретичні узагальнення |
У наукових рукописах думку висловлюють за допомогою безособових речень, використовуючи предикативні форми дієслова на -но, -то, наприклад: проаналізовано, з’ясовано, досліджено (а не досліджується, аналізується та ін.), розглянуто, а також неозначено-особових, у такому разі дієслово ставлять у третій особі множини, наприклад: вважають, характеризують, вивчають тощо.
Не заведено писати від першої особи, тобто вживати займенник я (наприклад, я провела дослідження, я з’ясувала тощо), а також не варто писати про себе в третій особі, бо тоді складається враження, що роботу оформили не ви, а хтось інший; наприклад, не автор (якщо йдеться у своїй праці про себе) наводить у статті…, а в статті наведено.
Результати
Цей розділ має об’єктивно висвітлювати результати дослідження, пояснювати (переважно в текстовій формі), які факти виявлено, демонструвати ваш внесок у базу наукових знань. З огляду на це слід вибудувати логічну послідовність висвітлення результатів, що ґрунтується на таблицях і схемах (для кращого представлення результатів дослідження). Наукова стаття зазвичай не містить необроблених даних; слід проаналізувати інформацію та подати у формі схем, рисунків, діаграм, таблиць і описів проведених спостережень. Таблиці, схеми та рисунки потрібно пронумерувати окремо та в порядку, зазначеному в тексті. Таблиця має супроводжуватися коротким описом, з якого читач зможе зрозуміти, звідки отримали дані. У цьому розділі не треба аналізувати отримані результати – для цього призначений розділ «Обговорення та висновки».
Висновки
Цей розділ висвітлює значущість отриманих результатів, особливо з огляду на ті факти, які вже були відомі про предмет дослідження. Тут ви можете навести загальні й отримані під час дослідження висновки. Повернення до висунутої гіпотези (гіпотез) і пояснення шляхів отримання результатів, а також чи відповідають вони очікуванням і літературним джерелам поєднає цей розділ зі вступом. Укажіть чи підтверджують ваші результати наявні теорії, чи суперечать їм. Варто висвітлити внесок вашого дослідження в розвиток науки та запропонувати можливі шляхи удосконалення, експерименти (вкажіть, чи проводять їх уже). Ваші висновки мають ґрунтуватися на отриманих результатах. Також цей розділ передбачає окреслення способів практичного застосування отриманих результатів і виділення наступних етапів вашого дослідження.
Упевніться, що:
У висновках ніколи не ставлять посилання, бо це вже узагальнення власних спостережень, які чітко й ґрунтовно викладають відповідно до поставлених завдань, не повторюючи вступу чи основної частини.
Нове дослідження використовує знання, отримані унаслідок опрацювання попередніх досліджень, тому статті повинні цитувати раніше опубліковані роботи. Будь-яка інформація, отримана не з вашого дослідження і що не є загальним фактом, повинна бути представлена цитатами. Стилі цитування дуже різноманітні, тому з метою правильного оформлення посилання слід ознайомитись з «Керівництвом для авторів», пропонованим обраним вами журналом. Будь-який текст, наведений у статті (незалежно від довжини), має бути взятий у лапки і супроводжуватися посиланням на нього. Список використаних джерел у кінці статті повинен охоплювати всі використані у вашій роботі посилання. Цей розділ відрізняється від розділу «Бібліографія» в книзі, де перераховуються роботи, прочитані автором. Вимоги до оформлення списку посилань також відрізняються в різних журналах, тому вам слід уточнити цю інформацію в «Керівництві для авторів».
Цитування – (лат. citatum від cito – викликаю, проголошую, називаю) – це пряме використання першоджерела з посиланням на нього.
Пряме – передбачає дослівне, точне, без жодних змін використання запозиченого тексту й обов’язково береться в лапки (виняток: якщо цитується поезія, лапки не потрібні).
Непряме (парафраз) – переформулювання, переказ цитованого тексту своїми словами за умови збереження суті.
Загальні вимоги до цитування:
Способи уведення цитати в текст*:
Приклад:
А. Артюхов зазначає: «Отже, студенти та молоді вчені, які списують та обманюють під час навчання, насправді не використовують свого потенціалу на повну, і таким чином завдають шкоди собі як науковцям та своїм майбутнім роботодавцям» [1, с. 30].
(Джерело 1: Академічна доброчесність: проблеми дотримання та пріоритети поширення серед молодих вчених : колективна монографія / за заг. ред. Н. Г. Сорокіної, А. Є. Артюхова, І. О. Дегтярьової. Дніпро : ДРІДУ НАДУ, 2017. 169 с.).
Приклад:
«Отже, студенти та молоді вчені, які списують та обманюють під час навчання, насправді не використовують свого потенціалу на повну, і таким чином завдають шкоди собі як науковцям та своїм майбутнім роботодавцям», – зазначає А. Артюхов [1, с. 30].
(Джерело 1: Академічна доброчесність: проблеми дотримання та пріоритети поширення серед молодих вчених : колективна монографія / за заг. ред. Н. Г. Сорокіної, А. Є. Артюхова, І. О. Дегтярьової. Дніпро : ДРІДУ НАДУ, 2017. 169 с.).
Приклад:
«Отже, студенти та молоді вчені, які списують та обманюють під час навчання, – зазначає А. Артюхов, – насправді не використовують свого потенціалу на повну, і таким чином завдають шкоди собі як науковцям та своїм майбутнім роботодавцям» [1, с. 30].
(Джерело 1: Академічна доброчесність: проблеми дотримання та пріоритети поширення серед молодих вчених : колективна монографія / за заг. ред. Н. Г. Сорокіної, А. Є. Артюхова, І. О. Дегтярьової. Дніпро : ДРІДУ НАДУ, 2017. 169 с.).
Приклад:
На думку А. Артюхова, списуючи та обманюючи під час навчання, студенти та молоді вчені «завдають шкоди собі як науковцям та своїм майбутнім роботодавцям» [1, с. 30].
(Джерело 1: Академічна доброчесність: проблеми дотримання та пріоритети поширення серед молодих вчених : колективна монографія / за заг. ред. Н. Г. Сорокіної, А. Є. Артюхова, І. О. Дегтярьової. Дніпро : ДРІДУ НАДУ, 2017. 169 с.).
Приклад:
На думку А. Артюхова, «студенти та молоді вчені, які списують та обманюють під час навчання, […] завдають шкоди собі як науковцям та своїм майбутнім роботодавцям» [1, с. 30].
(Джерело 1: Академічна доброчесність: проблеми дотримання та пріоритети поширення серед молодих вчених : колективна монографія / за заг. ред. Н. Г. Сорокіної, А. Є. Артюхова, І. О. Дегтярьової. Дніпро : ДРІДУ НАДУ, 2017. 169 с.).
Приклад:
Аналізуючи наслідки порушень студентами та молодими вченими академічної доброчесності, А. Артюхов зауважує:
Отже, студенти та молоді вчені, які списують та обманюють під час навчання, насправді не використовують свого потенціалу на повну, і таким чином завдають шкоди собі як науковцям та своїм майбутнім роботодавцям. Хоча це здається зовсім очевидним, варто наголосити, що створення культури, яка б прищеплювала у студентів та молодих учених академічну доброчесність та небажання шукати легших шляхів, що обмежують їх навчання, вимагає значних зусиль та неабиякої відваги [1, с. 30].
(Джерело 1: Академічна доброчесність: проблеми дотримання та пріоритети поширення серед молодих вчених : колективна монографія / за заг. ред. Н. Г. Сорокіної, А. Є. Артюхова, І. О. Дегтярьової. Дніпро : ДРІДУ НАДУ, 2017. 169 с.)
Приклад:
Тереза Фішман наводить кілька умов учинення плагіату: «Плагіат має місце, коли певна особа:
(Джерело 2: Fishman T. “We know it when we see it” is not good enough: toward a standard definition of plagiarism that transcends theft, fraud, and copyright. 4th Asia Pacific Conference on Educational Integrity (4APCEI), 28–30 September 2009. Australia : University of Wollongong NSW, 2010. P. 5. URL : http://ro.uow.edu.au/apcei/09/papers/37/).
Використання чужих ідей, фактичного матеріалу без посилання на джерело запозичення є порушенням авторського права та розцінюється як плагіат, привласнення чужого авторства, видача чужого твору або винаходу за свій.
Переклад недослівного авторського тексту не вимагає цитування, але передбачає посилання на джерело.
Посилання – сукупність бібліографічних відомостей про цитований, розгорнутий або згаданий у тексті документа інший документ, достатній для його загального характеризування, ідентифікування й пошуку. Посилання дають змогу перевірити вірогідність і точність поданого матеріалу, виявити та знайти першоджерела, ознайомитися з літературою з теми дослідження.
Бібліографічні посилання можуть розташовуватися:
Оформлюються бібліографічні посилання відповідно до методичних рекомендацій бібліографічних стилів, які обрав автор чи редакція.
Індекс Гірша (h-index) – наукометричний показник, який у 2005 році запропонував американський фізик Хорхе Гірш з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго.
Індекс Гірша – кількісна характеристика продуктивності вченого, групи вчених, наукової організації або наукової спільноти країни в цілому, що оцінюється за кількістю публікацій і цитувань цих публікацій.
Індекс Гірша розроблений як альтернатива класичним «індексам цитованості» – сумарному числу посилань на роботи вченого. Критерій заснований на сумарному обліку кількості публікацій дослідника та числа цитувань цих публікацій. Наприклад, науковець є автором 6 публікацій (статтю 1 процитовано 2 рази, 2 – 1 раз, 3 – 5 разів, 4 – 3 рази, 5 – 7 разів, 6 – 4 рази), які розставляємо за кількістю посилань (від більшої до меншої):
1 – 7 разів;
2 – 5 разів;
3 – 4 рази;
4 – 3 рази;
5 – 2 рази;
6 – 1 раз.
Бачимо, що h-індекс дорівнює 3, оскільки мінімум на 3 статті зроблено посилання.
Число цитувань = номер статті = h-index.
Цитування наукових публікацій є показником якості, важливим як для дослідника, так і для закладу вищої освіти. Оцінюють науковців за кількістю цитувань їхніх публікацій. Одним з ключових способів збільшити кількість цитувань є ознайомлення з результатами досліджень. Якщо наукова спільнота не ознайомлена з дослідженням, то, відповідно, кількість цитувань не збільшиться. Популяризація наукового доробку в різних галузях знань зумовить підвищення кількості цитувань. Кількість посилань на статтю може залежати від обраної теми дослідження. Публікація актуальної статті в науковому журналі – половина шляху до отримання цитування в майбутньому. Решта шляху – це реклама та розповсюдження публікації за допомогою належних дослідницьких інструментів. Публікація означає, що рецензована, опублікована наукова стаття стає відкритою для всіх, хто має доступ до мережі Інтернет, що значно збільшує частоту цитування статей.
Портал Освіта.uа оприлюднює щорічний рейтинг українських закладів вищої освіти за показниками наукометричної бази Scopus. У 2022 році Київський національний університет культури і мистецтв другий рік поспіль зайняв провідну позицію – перше місце рейтингу «Найкращі мистецькі заклади вищої освіти України». Це засвідчують результати рейтингу за показниками цитованості наукових статей. Якщо порівнювати з 2021 роком, то h-index збільшився на 4 одиниці й став 8. Працівники наукової бібліотеки КНУКіМ розробили рекомендації «Як покращити h-index», що можуть стати в пригоді науково-педагогічним працівникам університету.