Академічне письмо

Академічне письмо – це стиль викладу, який дослідники використовують для визначення інтелектуальних меж своїх дисциплін і конкретних галузей знань. Воно зосереджується на доказових аргументах та логічних міркуваннях, які допомагають зрозуміти предмет. Автори можуть використовувати цей формат, щоб визначити та проаналізувати концепцію та запропонувати теорію або раціональний висновок. Професіонали можуть використовувати наукове письмо по-різному, залежно від сфери своєї діяльності. Наприклад, вчені використовують цей тип письма, щоб пояснити свої дослідження та популяризувати свої висновки, тоді як літературні критики використовують академічне письмо, щоб зробити переконливий аргумент за допомогою досліджень, заснованих на фактах. Характерними рисами академічного письма є офіційний тон, чіткий фокус на досліджуваній проблемі та точний вибір слів. Подібно до спеціальних мов, заведених в інших професіях, таких як юриспруденція або медицина, академічне письмо призначене для передачі узгодженого значення складних ідей або концепцій в межах спільноти наукових експертів і практиків.

Просте визначення академічного письма важко знайти, оскільки існує багато видів і форм академічного письма, серед яких:

реферат;
анотована бібліографія;
книжковий звіт;
доповідь на конференції;
дисертація;
есе;
експлікація;
літературна критика;
наукова стаття;
науково-дослідна робота;
підручник;
дисертація.

Хоча це не вичерпний перелік усіх можливих форм академічного письма, він охоплює найпоширеніші види.

Ключові характеристики академічного письма

Хоча вимоги можуть відрізнятися залежно від конкретної форми академічного письма, класу або публікації, для якої створюється робота, деякі характеристики є загальними для всіх видів академічного письма:

офіційний тон – в академічному письмі завжди використовується офіційний тон. Це не легковажний або розмовний виклад думок. Сленг і кліше не належать до цього типу письма;
виклад думок – академічне письмо зазвичай пишеться від третьої особи, оскільки його метою є ознайомлення з фактами, а не висловлення думки чи надання порад;
фокус дослідження – оскільки більшість академічних текстів передбачає оприлюднення результатів дослідження, вони зазвичай зосереджуються на конкретному(их) дослідницькому(их) питанні(ях), яке(і) вивчається(ються);
організація – академічне письмо повинно бути організоване логічно, структуровано, по суті справи;
цитування джерел – більшість академічних робіт охоплюють принаймні деякі вторинні дослідні джерела. Переконайтеся, що ви правильно цитуєте всі джерела і додаєте бібліографію.

Мета академічного письма – донести складні ідеї так, щоб вони були найменш вірогідними для оскарження. Тому важливо уникати будь-якої двозначності. Це означає, що академічне письмо має бути:

формальним, оскільки неформальне письмо не завжди розуміється однаково кожним читачем;
структурованим, оскільки складні ідеї потрібно контролювати, щоб створити однозначне твердження;
точним, щоб жодна з ідей не могла бути поставлена під сумнів;
доречним, щоб донести інформацію до аудиторії у найбільш ефективний спосіб.

Написання наукового тексту

Написання рукопису – структура

Наукову роботу насамперед характеризує строга структура. Цей стандарт формувався століттями і є найкращим способом висвітлення наукових досягнень широкій аудиторії. Більшість наукових галузей послуговуються універсальною структурою, наведеній у таблиці. Попри те, що більшість журналів використовує стандартні назви статей, є певні відмінності. Тому доцільно перед початком роботи на рукописом ознайомитися з «Керівництвом для авторів» обраного вами журналу.

Розділ	Призначення
Назва/тема	Відображає зміст, зацікавлює читача
Автор	Визнає внесок дослідника (дослідників)
Анотація	Джерело інформації про наукове дослідження
Ключові слова	Уможливлює точне знаходження статті в базах даних
Основний текст
Вступ	Висвітлює постановку наукової проблеми, актуальність
Методи	Пояснює, як були зібрані дані
Аналіз останніх досліджень і публікацій	Розкриває сучасні погляди на проблему
Результати	Описує факти, які були виявлені під час дослідження
Висновки	Описує значення отриманих результатів
Посилання	Вказує на використання раніше опублікованих робіт
Додатковий матеріал	Надає додаткові онлайн-матеріали до статті (необроблені дані, відео- та аудіофайли)

Перевага такої структури зумовлена тим, що завдяки їй стаття прочитується на декількох рівнях. Дехто просто подивиться на назву, інші прочитають назву й анотацію, а якщо людина хоче дізнатися про дослідження докладніше, то прочитає більшу частину статті або всю статтю.

Ваш рукопис
Назва

Назва роботи має стисло і точно відображати зміст статті, її головну ідею. Назва – це своєрідний рекламний хід, що дає читачеві змогу вирішити, чи читати статтю далі. Вдала назва зацікавить читачів, водночас стаття з невірно підібраною назвою може так і залишитись без цільової аудиторії. Назва має бути простою, конкретною і привертати увагу. Слід уникати зайвих слів, скорочень і жаргону. Від правильної назви статті залежить точність пошуку роботи в реферативних і індексних покажчиках, які витягають зі статті ключові слова, використовувані в перехресних посиланнях. Отже, назва статті становить собою комбінацію з найменшої кількості слів, яка адекватно описує її зміст (назва статті зазвичай має окреслювати об’єкт і предмет дослідження); містить не менше 3 і не більше 15 слів (без урахування прийменників); не містить скорочень, формул, торгових назв, вузькоспеціальних, жаргонних слів.

Вдало підібрані назви:

Визначають головну тему рукопису.
Починаються з предмета дослідження.
Точні, конкретні і повні.
Максимально короткі і інформативні.
Привертають увагу і пробуджують інтерес, викликають бажання читати далі.

Автори

Список авторів повинен містити тільки тих авторів, які здійснили інтелектуальний внесок в рукопис, готові публічно відповідати за інформативне наповнення та висновки, представлені в дослідженні, а також схвалили остаточну версію рукопису. Різні наукові дисципліни мають свій порядок, в якому наводяться імена авторів, тобто ім’я автора статті не завжди вказується першим.

Ключові слова

Для більшості журналів необхідним є список ключових слів – важливих слів (словосполучень), які характеризують дослідження (крім слів, згаданих у назві). Ключові слова використовуються в наукометричних базах даних, тому їх коректний вибір збільшує ймовірність пошуку вашої статті іншими науковцями. За допомогою такої класифікації редактори підбирають рецензентів. Зауважимо, що ключові слова повинні відображати основні положення та бути найбільш вживаними в тексті статті.

Анотація

Анотація повинна підсумовувати мету проблеми або дослідження, методологію, результати і висновки дослідження. Дотримуватися вимог написання анотації (кількість знаків – 1800; структура: мета, методологія, наукова новизна, висновки, ключові слова (не менше 3 і не більше 10)). Анотація англійською мовою є точним перекладом українськомовного варіанту, тобто вони мають бути ідентичні. Анотація повинна містити достатню кількість подробиць, щоб читач міг вирішити, чи варто читати статтю далі. Назва і анотація повинні бути незалежними одна від одної, тому що вони індексуються в наукометричних базах даних. В анотації слід обійтися без посилань, схем і таблиць.

Основний текст

Вступ

Вступ має бути коротким за обсягом і розкривати контекст дослідження окресленого питання, тобто не повинен перетворитися на лекцію з історії. У вступі мають бути чітко визначені питання дослідження, передумови дослідження та причини його проведення. Щоб висвітлити контекст, слід коротко проаналізувати попередні дослідження та сформулювати питання, на які ви хочете відповісти. Поясніть результати інших досліджень, які ви ставите під сумнів або підтримуєте. Стисло і логічно ознайомте читача зі своєю гіпотезою (своїми гіпотезами), питанням (питаннями) дослідження, а також із загальним експериментальним підходом або методом (якщо він у вас є).

Методологія (цей розділ також може називатися «Матеріали і методи» або «Експериментальні методи»)

Цей розділ надає читачеві деталі для відтворення вашого дослідження. Поясніть причини вивчення окресленого питання, виділіть методи, яким ви користувалися, і структуруйте їх якомога логічніше. Якщо в дослідженні використано нові методи – слід детально їх пояснити. Методи, використані в раніше опублікованих роботах описуються, а також наводиться назва методу та цитата з раніше опублікованої роботи. Використання модифікованих методів передбачає посилання на оригінальну роботу і висвітлення внесених вами змін. Слід зазначити обладнання і описати матеріали, використані у дослідженні; якщо якість матеріалів варіюється, вкажіть їх джерела. Вкажіть частоту спостережень і типи реєстрованих даних. Точно опишіть методи вимірювання та вкажіть переваги та недоліки кожного методу. Перелічіть усі статистичні критерії, використані для обґрунтування отриманих чисельних результатів.

Слід пам’ятати, що вибір дослідних методів головним чином залежить від галузі науки та виду дослідження (емпіричне, експериментально-теоретичне або суто теоретичне):

Вид дослідження	Методи	Функції методів
Емпіричне	– Спостереження – Інтерв’ю – Анкетування – Опитування – Співбесіда – Тестування – Фотографування	За допомогою цих методів дослідження вивчаються конкретні явища, на основі яких формуються гіпотези
Експериментально-теоретичне	– Експеримент – Лабораторний дослід – Аналіз – Моделювання – Історичний – Логічний – Синтез – Індукція – Дедукція – Гіпотетичний	Ці методи дослідження допомагають не лише зібрати факти, але й перевірити їх, систематизувати, виявити невипадкові залежності та визначити причини і наслідки
Теоретичне	– Вивчення та узагальнення – Абстрагування – Ідеалізація – Формалізація – Аналіз та синтез – Індукція та дедукція – Аксіоматика	Ці методи дослідження дають змогу проводити логічне дослідження зібраних фактів, формулювати поняття та судження, робити висновки та теоретичні узагальнення

Вид дослідження

Методи

Функції методів

Емпіричне

– Спостереження

– Інтерв’ю

– Анкетування

– Опитування

– Співбесіда

– Тестування

– Фотографування

За допомогою цих методів дослідження вивчаються конкретні
явища, на основі яких формуються гіпотези

Експериментально-теоретичне

– Експеримент

– Лабораторний дослід

– Аналіз

– Моделювання

– Історичний

– Логічний

– Синтез

– Індукція

– Дедукція

– Гіпотетичний

Ці методи дослідження допомагають не лише зібрати факти, але й перевірити їх, систематизувати, виявити невипадкові залежності та визначити причини і наслідки

Теоретичне

– Вивчення та узагальнення

– Абстрагування

– Ідеалізація

– Формалізація

– Аналіз та синтез

– Індукція та дедукція

– Аксіоматика

Ці методи дослідження дають змогу проводити логічне дослідження зібраних фактів, формулювати поняття та судження, робити висновки та теоретичні узагальнення

У наукових рукописах рекомендується висловлювати думку за допомогою безособових речень, використовуючи предикативні форми дієслова на -но, -то, наприклад: проаналізовано, з’ясовано, досліджено (а не досліджується, аналізується та ін.), розглянуто, а також неозначено-особових, у такому разі дієслово ставлять у третій особі множини, наприклад: вважають, характеризують, вивчають тощо.

Не заведено писати від першої особи, тобто вживати займенник я (наприклад, я провела дослідження, я з’ясувала тощо), а також не варто писати про себе в третій особі, бо тоді складається враження, що роботу оформили не ви, а хтось інший; наприклад, не автор (якщо йдеться у своїй праці про себе) наводить у статті…, а в статті наведено.

Результати

Цей розділ має об’єктивно висвітлювати результати вашого дослідження, пояснювати (переважно в текстовій формі), які факти були виявлені, демонструвати внесок ваших нових результатів в базу наукових знань. З огляду на це слід вибудувати логічну послідовність висвітлення результатів, що ґрунтується на таблицях і схемах (для кращого представлення результатів дослідження). Необроблені дані зазвичай не включаються в наукову статтю; слід проаналізувати інформацію і подати у формі схем, рисунків, діаграм, таблиць і описів проведених спостережень. Також важливо чітко виділити основні напрямки. Таблиці, схеми та рисунки мають бути пронумеровані окремо та в порядку, зазначеному в тексті. Таблиця має супроводжуватися коротким описом, з якого читач зможе зрозуміти, як були отримані дані. Цей розділ не повинен аналізувати отримані результати – для цього призначений розділ «Обговорення та висновки».

Висновки

Цей розділ висвітлює значущість отриманих результатів, особливо з огляду на ті факти, які вже були відомі про предмет дослідження. Тут ви можете навести загальні й отримані під час дослідження висновки. Повернення до висунутої гіпотези (гіпотез) і пояснення шляхів отримання результатів, а також чи відповідають вони очікуванням і літературним джерелам поєднає цей розділ зі Вступом. Вкажіть чи підтверджують ваші результати наявні теорії, або ж суперечать їм. Варто висвітлити внесок вашого дослідження в розвиток науки та запропонувати можливі шляхи удосконалення, експерименти (вкажіть, чи ведуться вони вже). Ваші висновки повинні ґрунтуватися на отриманих результатах: уникайте поширення ваших висновків за межі отриманих результатів, щоб унеможливити недоречні міркування і сміливі судження. Також цей розділ передбачає окреслення способів практичного застосування отриманих результатів і виділення наступних етапів вашого дослідження.

Впевніться, що:

ваші результати підтверджують ваші висновки;
ви використовуєте конкретні вирази і кількісні описи (наприклад, «на 10 градусів нижче» замість «менш висока температура»);
ви використовуєте наукову термінологію;
тлумачення і міркування базуються на фактах, а не на уяві.

У висновках ніколи не ставлять посилання, бо це вже узагальнення власних спостережень, які чітко й ґрунтовно викладають відповідно до поставлених завдань, не повторюючи вступу чи основної частини.

Посилання

Нове дослідження використовує знання, отримані унаслідок опрацювання попередніх досліджень, тому статті повинні цитувати раніше опубліковані роботи. Будь-яка інформація, отримана не з вашого дослідження і що не є загальним фактом, повинна бути представлена цитатами. Стилі цитування дуже різноманітні, тому з метою правильного оформлення посилання слід ознайомитись з «Керівництвом для авторів», пропонованим обраним вами журналом. Будь-який текст, наведений у статті (незалежно від довжини), має бути взятий у лапки і супроводжуватися посиланням на нього. Список використаних джерел у кінці статті повинен охоплювати всі використані у вашій роботі посилання. Цей розділ відрізняється від розділу «Бібліографія» в книзі, де перераховуються роботи, прочитані автором. Вимоги до оформлення списку посилань також відрізняються в різних журналах, тому вам слід уточнити цю інформацію в «Керівництві для авторів».

Цитування та посилання

Цитування

Цитування – (лат. citatum від cito – викликаю, проголошую, називаю) – це пряме використання першоджерела з посиланням на нього.

Пряме – передбачає дослівне, точне, без жодних змін використання запозиченого тексту й обов’язково береться в лапки (виняток: якщо цитується поезія, лапки не потрібні).

Непряме (парафраз) – переформулювання, переказ цитованого тексту своїми словами за умови збереження суті.

Загальні вимоги до цитування:

текст цитати потрібно брати в лапки;
цитування має бути повним, без скорочення авторського тексту й без перекручень думок автора;
пропуск слів, речень, абзаців під час цитування допускають без зміни авторського тексту та позначають трьома крапками;
кожна цитата (пряма та непряма) обов’язково супроводжується оформленим належним чином посиланням на джерело цитованого тексту;
у разі використання непрямого цитування слід бути точним і зберегти суть думки автора;
якщо необхідно виявити ставлення автора наукової роботи до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;
якщо автор, використовуючи цитати, змінює (виділяє, звертає увагу) у ній деякі слова, то слід зробити після тексту спеціальне застереження, поставити крапку, потім тире та вказати ініціали автора процитованого тексту, а застереження взяти в круглі дужки. Приклад застереження: (курсив наш. – В. А.). (підкреслено мною. – В. А.).

Способи уведення цитати в текст*:

Цитату подають повністю після слів того, хто цитує.

Приклад:
А. Артюхов зазначає: «Отже, студенти та молоді вчені, які списують та обманюють під час навчання, насправді не використовують свого потенціалу на повну, і таким чином завдають шкоди собі як науковцям та своїм майбутнім роботодавцям» [1, с. 30].

(Джерело 1: Академічна доброчесність: проблеми дотримання та пріоритети поширення серед молодих вчених : колективна монографія / за заг. ред. Н. Г. Сорокіної, А. Є. Артюхова, І. О. Дегтярьової. Дніпро : ДРІДУ НАДУ, 2017. 169 с.).

Цитату подають повністю перед словами того, хто цитує.

Приклад:
«Отже, студенти та молоді вчені, які списують та обманюють під час навчання, насправді не використовують свого потенціалу на повну, і таким чином завдають шкоди собі як науковцям та своїм майбутнім роботодавцям», – зазначає А. Артюхов [1, с. 30].

Цитату подають повністю, але розривають словами того, хто цитує.

Приклад:
«Отже, студенти та молоді вчені, які списують та обманюють під час навчання, – зазначає А. Артюхов, – насправді не використовують свого потенціалу на повну, і таким чином завдають шкоди собі як науковцям та своїм майбутнім роботодавцям» [1, с. 30].

Цитату подають у вигляді окремих слів, узятих з одного речення автора зі зміненим відмінюванням таких слів.

Приклад:
На думку А. Артюхова, списуючи та обманюючи під час навчання, студенти та молоді вчені «завдають шкоди собі як науковцям та своїм майбутнім роботодавцям» [1, с. 30].

Цитату подають у скороченому варіанті без викривлення думки автора (з використанням таких знаків […] на місці пропуску).

Приклад:
На думку А. Артюхова, «студенти та молоді вчені, які списують та обманюють під час навчання, […] завдають шкоди собі як науковцям та своїм майбутнім роботодавцям» [1, с. 30].

Об’ємні цитати, що складаються з кількох речень (у деяких стилях цитування, як-от APA (American Psychological Association Style), їх ще називають блоковими), варто відділити від авторського тексту з метою чіткого розмежування з цитованим текстом. Таку цитату можна не брати в лапки, натомість виділити або відбити від решти тексту певним способом (набрати іншим кеглем, шрифтом, накресленням, відбити від основного тексту більшими абзацними відступами тощо).

Приклад:
Аналізуючи наслідки порушень студентами та молодими вченими академічної доброчесності, А. Артюхов зауважує:

Отже, студенти та молоді вчені, які списують та обманюють під час навчання, насправді не використовують свого потенціалу на повну, і таким чином завдають шкоди собі як науковцям та своїм майбутнім роботодавцям. Хоча це здається зовсім очевидним, варто наголосити, що створення культури, яка б прищеплювала у студентів та молодих учених академічну доброчесність та небажання шукати легших шляхів, що обмежують їх навчання, вимагає значних зусиль та неабиякої відваги [1, с. 30].

Цитування джерела іноземною мовою відбувається таким чином: або цитату подають мовою оригіналу та беруть у лапки, або ж у лапках наводять авторський дослівний переклад (у такому разі роблять примітку (переклад з англійської мови мій. – ініціали автора роботи)).

Приклад:
Тереза Фішман наводить кілька умов учинення плагіату: «Плагіат має місце, коли певна особа:

використовує слова, ідеї чи результати праці;
що належать іншому визначеному джерелу чи людині;
без вказування посилання на джерело, з якого їх було запозичено;
у ситуації, в якій правомірно очікується вказування оригінального авторства;
з метою отримати певну користь, пошану, вигоду, яка не обов’язково має бути грошовою (переклад з англ. мови мій. – Н. З.)» [2].

(Джерело 2: Fishman T. “We know it when we see it” is not good enough: toward a standard definition of plagiarism that transcends theft, fraud, and copyright. 4th Asia Pacific Conference on Educational Integrity (4APCEI), 28–30 September 2009. Australia : University of Wollongong NSW, 2010. P. 5. URL : http://ro.uow.edu.au/apcei/09/papers/37/).

* узято з http://lib.znau.edu.ua/jirbis2/index.php?option=com_content&view=article&id=402:tsituvannya-pravila-oformlennya&catid=2:static.

Використання чужих ідей, фактичного матеріалу без посилання на джерело запозичення є порушенням авторського права та розцінюється як плагіат, привласнення чужого авторства, видача чужого твору або винаходу за свій.

Переклад недослівного авторського тексту не вимагає цитування, але передбачає посилання на джерело.

Посилання

Посилання – сукупність бібліографічних відомостей про цитований, розгорнутий або згаданий у тексті документа інший документ, достатній для його загального характеризування, ідентифікування й пошуку. Посилання дають змогу перевірити вірогідність і точність поданого матеріалу, виявити та знайти першоджерела, ознайомитися з літературою з теми дослідження.

Бібліографічні посилання можуть розташовуватися: