Вперше в Україні на сайті НБ КНУКІМ представлена серія панно «Вірменські Хачкари у петриківському розписі».
Наукова бібліотека Київського національного університету культури і мистецтв у рамках інноваційно-освітнього проекту «Скарби нації» пропонує науковій і мистецькій спільноті університету познайомитися із творчістю майстрині петриківського розпису, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України Марини Саркісян.
Для Марини Суренівни петриківський розпис – це українська душа, яка зливається з вірменським корінням її роду, тому що народилася в Україні і це її Батьківщина, а Хачкари – це символ і серце Вірменії. Так вони і переплітаються в дорогоцінний скарб у серці художниці.
«Хач» – це хрест, і «кар» – камінь. Але Хачкар не просто кам’яний хрест, а художній символ вірмен. У ньому відбивається тонке почуття краси і історія народу.
Хачкар – явище суто вірменське. Історія виникнення хрест-каменю Хачкара сягає початку IV століття, коли вірмени прийняли християнство. На місці пам’ятників язичницького культу споруджувалися дерев’яні хрести в людський зріст, а оскільки в ту епоху дерев’яні пам’ятники спалювалися противниками релігії, християни стали замінювати їх кам’яними – так званими крилатими хрестами.
Зазвичай Хачкар має близько метра в основі і півтора метра у висоту. Але це необов’язково, розміри різноманітні. Є Хачкари великі і маленькі. За допомогою великого зубця камінь кріпиться на могильній плиті у нішах скель, стінах церков, хоча Хачкари можна зустріти скрізь – поблизу храмів, каплиць, пам’ятних місць, нагадуючи про важливу подію, дату або просто для прикраси.
У центрі Хачкарів висікається хрест, а навколо – трави, квіти, плоди, люди, звірі, птахи, різні орнаменти і мотиви. Є Хачкари із зображенням воїнів на конях зі списами, селян у повсякденному одязі, священиків, жінок і немовлят. Є із зображенням розп’яття і євангелістів, з ангелами і святими. Є присвячені історичним подіям, боям і битвам. Існують камені, на яких зображені музиканти з музичними інструментами, побутові сцени. Все залежить від майстерності та бажання художника.
Мистецтво хрест-каменю досягло таких висот, що справедливо порівнювалося з ювелірним: каменеріз заповнював простір таким дрібним ажуром, що різець деколи замінювався голкою. Грецький вчений Міцос Александропулос був вражений витонченою красою Хачкарів: «Вони беруть великий камінь і перетворюють його в мереживо, килим, сад, пісню». Таких садів і пісень у Вірменії дуже багато, напевно, десятки тисяч, і кожен з Хачкарів неповторний.
Ознайомитися із творчістю Марини Саркісян можна за посиланням
