У Науковій бібліотеці КНУКіМ відбулася відкрита лекція з дисципліни «Історія книги». Викладач – кандидат історичних наук, доцент Кафедри книгознавства і бібліотекознавства Олена Олександрівна Каракоз. Тема лекції: «Слов’янська писемність. Особливості ілюстрування та оздоблення слов’янських рукописів» (гр. КББ-45, МС-35). На лекції був присутній кандидат культурології, доцент Кафедри книгознавства і бібліотекознавства, директор Наукової бібліотеки КНУКіМ Юрій Іванович Горбань.
Оленою Олександрівною Каракоз під час лекції були розкриті питання пов’язані з аналізом документальних свідчень існування найдавнішої писемності на території східних слов’ян, основних факторів і гіпотез про створення кирилиці та глаголиці, виникненням і розповсюдженням графіті та берестяних грамот, з розкриттям стильових особливостей орнаментально-декоративного оздоблення та ілюстрування найвизначніших слов’янських рукописів.
Олена Олександрівна почала захоплюючу лекцію з розповіді про відомі джерела, написані болгарським ученим, ченцем Храбром, «Оповіді про письмена слов’янські», «Панонське Житіє святого Кирила» (кінець ІХ початок Х століть), що підтверджують існування протокириличного письма. Зокрема Оленою Олександрівною було підкреслено інформативне значення «Панонського Житія святого Кирила», котре засвідчує цілий ряд таких явищ, які рішуче протирічать поширеним уявленням. Воно засвідчує, що Київська Русь часів Аскольда (60-ті роки ІХ століття) мала багато християн і вже почала створювати власну церковну літературу. (Отже це не дивно оскільки Аскольд перебував у Візантії, де він та частина його війська прийняли хрещення), тобто переклади християнських книг на слов’янську (руську мову) існували ще до відповідної діяльності Кирила та Мефодія. На жаль, не відомо, яким алфавітом ці книжки були написані, а отже неможливо впевнено стверджувати, яку азбуку створив Кирило. Тобто, якщо виходити з того, що Євангеліє, написане по-слов’янськи, яке, за свідченням Храбра, бачив у Херсонесі Кирило було саме таким. А пізніше Кирило створив азбуку, спираючись саме на віковий процес виникнення руського алфавіту. Під час лекції Олена Олександрівна зазначила, що час до офіційного введення на Русі християнства потрібно вважати не безписемним періодом, а часом обмеженого використання писемності. Це підтверджують договори Русі із греками на початку Х ст., розвинута проза, техніка оформлення книг із певними традиціями письма: «Повість минулих літ», де викладено тексти угод Олега (911) та Ігоря із греками, свідчення мандрівників Ібн Фадлана (921), Ель Масуді (середина Х ст.), Ібн ель Недіма (987), єпископа Титмара кінець Х ст., про побачені ними слов’янські письмена, причорноморські знаки (сарматські), знаки на монетах Х-ХІ ст. (західний Буг), знаки на прясельцях, календарях, черняхівські календарні знаки та славнозвісна «Велесова книга», яку нібито знайшов у зруйнованому маєтку на Слобожанщині російський офіцер Ізенбек у 1919 році.
Розповідаючи про створення та розповсюдження кирилиці та глаголиці, Олена Олександрівна, наголосила на тому, що на сьогодні питання про те, який саме алфавіт був винайдений у 863 році Кирилом, лишається досі відкритим в історичній літературі. Хоча останнім часом багато дослідників доходять до висновку, що Кирило створив глаголицю (вона вражає своєю штучністю) на основі алфавіту, що поступово стихійно постав із грецького. Останній із часом, завдяки своїй простоті «здолав» глаголицю і отримав назву «кирилиця». Його назвали в честь Кирила Преславського – проповідника реформ алфавіту. Однак багато хто помилково вважає, що кирилиця отримала назву від імені Кирила Філософа.
Під час лекції Оленою Олександрівною було проаналізовано різновиди пам’яток, які є важливими для вивчення давньоруської писемності – графіті та берестяні грамоти. Так викладач зазначила, що автори графіті користувалися тодішнім офіційним письмом княжої держави – так званим церковнослов’янським, це позначилось на мові тих пам’яток. За своїми характером, інформацією графіті різнопланові. То і позначка про відвідини церкви «Тут се діїл Остапко», висловлення своїх емоцій з якогось приводу «Марія бисть зла», і повідомлення про якусь виконану роботу «Жадко псал хрест». Олена Олександрівна зауважила, що часто у графіті можна зустріти україномовні фрази, а чимало графіті є повністю україномовними текстами. Зокрема це стосується написів зроблених простолюдинами. Усі вони короткі і мають побутовий характер: «Никон псал у неділу посеред Спаса», «Михаль убогий а гріхом багатий псал помози емо», «О горе тобі Андрониче, ох тобі небоже».
Особливо цікавою була інформація подана Оленою Олександрівною щодо стильових відмінностей оформлення та оздоблення східнослов’яських рукописів. За словами викладача, основним елементом оздоблення слов’янської книги були орнаментально-декоративні заставки, які художники малювали майже в усіх рукописах. Заставки виконували подвійне завдання: функціонально-службове, яке полягало в підкресленні посторінкової побудови текстового матеріалу, естетичне – у прикрашенні книжкової сторінки. Площину заставок щільно заповнювали орнаментальними мотивами тієї чи іншої доби з рослинних, геометричних і тератологічних елементів. Ініціали, заставки, мініатюри слов’янських рукописів оздоблювались та оформлювались за допомогою використання орнаментів таких стилів, як: орнаменту тератологічного стилю, для якого є характерні зображення фантастичних звірів і птахів. Прикраси тератологічного характеру будували на основі злиття зображень чудовиськ і декоративних мотивів плетінчастого та рослинного орнаментів. Ці елементи, поєднані в цілісну композицію заставок, ініціальних літер і різноманітних обрамлень, створювали фантастичні образи (орнаментом тератологічного стилю були оформлені ініціали «Остромирового Євангелія»); орнаменту візантійського стилю (базувався на декоративних мотивах рослинного та геометричного орнаментів). В основу візантійського рослинного орнаменту покладено малюнок візантійської трипелюсткової квітки крини (лілія). Квітки малювали з пелюстками різної величини і компонували у кола й овальні форми. Цим орнаментом, наприклад, заповнені заставки, обрамлення сторінкових мініатюр, фронти списів таких манускриптів: «Остромирового Євангелія», «Ізборника Святослава»; орнаменту нововізантійського стилю, який застосовували лише при оздобленні найцінніших рукописів. Для нього характерний стилізований рослинний орнамент, оточений геометричною рамкою. В ініціалах стилізовані рослинні елементи заповнювали та підкреслювали геометричний контур літер; орнаменту балканського стилю – його ще називають плетений чи жгутовий. Для нього властиве геометричне стрічкове плетення з елементами стилізованих прикрас рослинного характеру; орнаменту розвиненого рослинного стилю (або його ще називають квітковий чи трав’яний) носить своєрідні риси барокового стилю. Спрощені рослинні елементи використовувалися для доповнення тератологічних і плетінчастих заставок та ініціальних літер. Для нього є характерне дивовижне поєднання реалістичного та фантастичного зображень рослин, тварин, людей.
Лекція Олени Олександрівни Каракоз супроводжувалася презентацією, завдяки якій студенти мали можливість наочно ознайомитись з найвизначнішими східнослов’янськими рукописами – справжніми шедеврами книжкового мистецтва.
