Лицар кіно – Іван Миколайчук

Наукова бібліотека КНУКіМ > Новини > Лицар кіно – Іван Миколайчук

15 червня 1941 року народився український кіноактор, кіносценарист, заслужений артист – Іван Миколайчук.

Розквіт таланту Івана Миколайчука припав якраз на час злету українського поетично кіно, саме Миколайчук став його органічною частиною.

Час появи цього актора для мистецтва кіно був часом зоряним. Першу свою роль Іван Миколайчук зіграв у 12 років, тоді він був дідом у виставі “Безталанна” в сільському театрі. Зніматися у кіно Миколайчук почав другокурсником кінофакультету, будучи студентом Київського інституту театрального мистецтва ім. Івана Карпенка-Карого, зіграв дві головні ролі у видатних фільмах, один із яких визнаний беззаперечним шедевром.

Ці ролі – Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків», залишилися вершинними у творчості актора.

Саме Івана Миколайчука називали душею поетичного кіно, аристократом духу. Актор знявся у 34 ролях, більша частина з яких увійшла до золотої колекції українського кіно, завдяки його неповторній грі. Написав більше десяти сценаріїв, виступив режисером двох картин, котрі були найбільш відомі тієї доби, виконав музичне оформлення чотирьох фільмів. Миколайчук був співрежисером та актором у фільмі “Пропала грамота” та автором сценарію до фільму “Білий птах з чорною ознакою”.

У майже 40 років Миколайчук зняв власне кіно – стрічку “Вавилон XX” за мотивами роману “Лебедина зграя” Василя Земляка. Там він зіграв головну чоловічу роль.

На останній сценарій, написаний для фільму «Небилиці для Івана», Миколайчука надихнула його маленька племінниця, яка попросила «написати їй казочку». Важка хвороба завадила планам і фільм не вдалося зняти. Але тернистий шлях митця й дотепер слугує прикладом відданості та любові до кіно.

«Кіно здавалося мені мистецтвом високим і витонченим. А найбільше приваблювало те, що на екрані слово вже не мало такої влади над актором, як на театральній сцені. Мене вразило, що великі і найбільш напружені, найбільш емоційні епізоди могли розігратися без будь-яких слів, що природною, «нефорсованою» пластикою можна передати найтонші й найневловиміші нюанси. І найбільше потрясіння – крупний план, коли бачиш очі людини і в них читаєш все…»

— так Іван Миколайчук пояснював причини свого захоплення кіноматографом.

Видання з фонду Наукової бібліотеки КНУКіМ

Брюховецька Л. І. Поетична хвиля українського кіно. Київ : Мистецтво, 1989. 173 с.

Драч І. Ф. Криниця для спраглих : кіносценарії, вірші, інтерв’ю та статті на тему кіно. Київ : Мистецтво, 2010. 480 с.

Слободян В. Р. Кіноактор і сучасність. Київ : Мистецтво, 1987. 283 с.

Українське кіно від 1960-х до сьогодні. Проблема виживання : зб. наук. ст. / упоряд. Л. Брюховецька. Київ : Кіно-Театр : Задруга, 2010. 250 с.

Українські обличчя кіно й театру / упоряд. та ред. Л. Брюховецька. Київ : Кіно-Театр : Задруга, 2012. 528 с.

Схожі публікації